Гуляй Полтава

Каталог Полтави

Ми в Facebook

Полтавська усамітнена обитель на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього була заснована у 1650 році з нагоди нам’яті про перші перемоги зброї гетьмана Богдана Хмельницького над поляками під Жовтими Водами та Пилявцями, учасниками якої були і козаки Полтавського полку. Відтоді Полтавський монастир стає найпівденнішим серед так званих городянських, тобто полкових монастирів Гетьманщини XVII століття. Кошти на його розбудову надають полтавські міщани та козацька старшина на чолі з Іваном Іскрою, Іваном Крамарем та полковником Мартином Пушкарем. Благословив будівельні роботи по зведенню ще тоді дерев’яного монастирського комплексу Київський митрополит Сильвестр Косів. Протягом XVII і навіть першої чверті XVIII століть монастир, розміщений поза межами фортечних валів Полтави, був надзвичайно вразливий від частих набігів кримських татар. В полтавський період Великої Північної війни (1700-1721 роки), у травні 1709 року, монастир стає резиденцією шведського монарха Карла XII. На думку дореволюційних істориків-краєзнавців саме на монастирському пагорбі відбулося важке поранення короля у ногу напередодні Полтавського бою на світанку 17 червня 1709 року. Вже після битви 28 червня монастир оглянув і Петро І. Відтоді відвідування полтавської обителі представниками правлячої династії царської Росії були включені до обов’язкової програми перебування вінценосних у Полтаві.

Протягом першої половини XVIII століття матеріальні статки обителі примножувались за рахунок величезних земельних володінь. Села Триби, Буланове, Розсошенці, Семенівка (сучасні Кротенки) підпорядковувались монастирю. Па південному схилі Монастирської гірки розміщувалась монастирська пасіка, яка дозволяла мати не тільки багаті запаси цілющого меду, а й вести свічний промисел. Слава ж про фруктові дерева монастирського саду, сушені вишні, яблука, груші та сливи була поширена далеко поза межами міста.

Впродовж другої половини XVIII століття Полтавський монастир став значним просвітницьким центром Півдня Гетьманщини, у витоків якого стояв Слов’яно-Херсонський архієпископ Євгеній Булгаріс. Завдяки його старанням монастир мав найбільшу в регіоні книгозбірню, до якої входили навіть видання Острозької друкарні XVI — XVII століть. Під егідою монастиря в Полтаві діяла школа півчих, згодом реорганізована в духовну семінарію.

В 60-х роках XVIII століття внаслідок церковної реформи імператриці Катерини II левова частка земельних володінь та біля 2-х тисяч монастирських селян перейшли під юрисдикцію урядової Колегії економії маєтностей духовенства. Сама обитель згідно штатної реформи отримала другокласну категорію. На початку XIX століття при монастирі відкривається невеличка іконописна школа на чолі з Даниїлом Московченко, автора чудотворної ікони Богоматері Уповання всіх кінців Землі. Нині список чудотворного образу можна бачити в Хрестовоздвиженському соборі обителі.

Наприкінці XIX століття чисельність монастирської братії становила сорок ченців. Як і колись головним джерелом існування обителі був обробіток та здача землі в оренду. При монастирі діяли столярна майстерня, швейна, притулок для священно-і церковнослужителів, училище для сліпих. Тоді ж коштом колишнього іркутського купця Інокентія Котельникова, найбільшого мецената обителі зазначеного періоду, був оновлений соборний іконостас XVIII століття, зведена трапезна церква в ім’я Симеона Богоприїмця, збудований готель для прочан.

В роки громадянської війни, спричиненої жовтневим переворотом 1917 року, більшовицький терор войовничих атеїстів не оминає полтавської обителі. Після декількох пограбувань монастир був звинувачений, що він є «притулком контрреволюційних сил». Цього було досить, щоб у 1923 році його закрити, а монастирську братію розігнати. В 30-х роках монастирське подвір’я перетворено на дитячу трудову колонію НКВС. З полтавських колоністів багато в чому був сформований кістяк майбутньої колонії імені Дзержинського та розпочинається педагогічна діяльність видатного вихователя, уродженця Полтавщини Антона Макаренка. В роки Великої Вітчизняної війни громада черниць оселилася в папівзруйнованій обителі, відтоді монастир відновлює своє існування вже як жіночий. Вдруге монастир був закритий у 1960 році, вісімдесят сім його черниць вивезені на Черкащину. Спустілі монастирські споруди відтоді до початку 90-х років займають різні установи, утому числі філіал Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. О. Мальцева. Монастирські келії були перетворені на гуртожитки тодішнього Полтавського педагогічного інституту ім. В. Короленка. Монастирське подвір’я стає притулком для дитячого садка. Останнє, що знаходилося в стінах монастиря — склади обласного об’єднання «Медтехніка».

27 вересня 1991 року, на Воздвиження, в монастирі була відправлена перша Божественна Літургія. 19 грудня того року ж монастир був повністю повернутий громаді черниць.

Нині монастирський комплекс, що складається з Хрестовоздвиженського собору, дзвіниці, Свято-Троїцького храму та Симеона Богоприїмця, є одним із найпопулярніших туристсько-екскурсійних об’єктів міста з величезним потенціалом для розвитку паломницького туризму.